Краєзнавча робота

Шевченко у Тинні

Коли Тарас Григорович виїхав із Кам’янця-Подільського, дорога його пролягла через поштові станції: Нігин, Тинна, Ярмолинці на Проскурів.

Дорогою Кобзар милувався мальовничими краєвидами раз у раз із захопленням спілкувався з візником, цікавлячись минувшиною подільського краю.

Ось Шевченко уже в Тинні. Обабіч старого проскурівського шляху тулились одна до одної біленькі селянські хатинки.

У центрі села  Тинна знаходилась поштова станція, де поет мав змогу відпочити та поміняти коней для подальшої подорожі.

Блукаючи біля дороги, Тарас Григорович вибрав собі чудове місце для відпочинку – під розлогими липами, які були висаджені вздовж старого подільського тракту з нагоди подорожі Катерини ІІ Подільським краєм. Під однією липою поет писав, робив замальовки і саме там, у дуплі залишив свій олівець. Напевно, Кобзар сподівався  повернутися у Тинну ще не один раз.

Особливо поет зацікавився сім’єю Степана Джуринського, у якого неодноразово знаходив захисток народний месник Устим Кармалюк. Почувши з перших вуст розповідь про  народного героя , Шевченко відвідав поетапну тюрму, зокрема, каземат, де утримували Кармалюка, коли його, закутого в кайдани, гнали з Кам’янця до далекого Сибіру на заслання.

 Ці відвідини надзвичайно зворушили поета і залишили у його серці глибоку рану. Очевидно, саме ці події лягли в основу написання поеми «Варнак».

Переказ про перебування шанованого гостя у Тинні передається з покоління в покоління. Вдячні нащадки - тиннянці зберігають у своїх серцях пам’ять про великого українця.