Виховний захід "Шевченкове слово у віках не старіє…"

Тема: Шевченкове слово у віках не старіє…

Мета: ознайомити з життєписом Тараса Шевченка,  показати світову велич Кобзаря, його значимість для всіх людей, розкрити неосяжність його таланту, визначити роль великого сина українського народу в літературній спадщині, культурі українського народу, виховувати почуття національної гідності, гордості за великого патріота України, прививати любов та шану до слова українського Пророка.

Обладнання: святково прибрана світлиця. Портрет Шевченка у вишитому  рушнику, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря,  розгорнутий «Кобзар»,  цитати його творів, аудіо- та відеоапаратура, свічка.

Хід проведення заходу

Стиха лине мелодія пісні “Думи мої”.

Ведучий.

Сьогоднішнє свято ми присвячуємо генію українського народу, великому патріоту України, її славетному сину, її Пророку.
Пошана і вдячність наповнює серця усього людства, бо Тарас Григорович – не тільки співець України, він поет на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми гордимося тим, що він – наш земляк, а ми прагнемо бути достойними його нащадками.
Він є мірилом нашої совісті, мірилом нашої правди, його безсмертні твори є великою порадою для сучасної  України, і для майбутньої. Він є нашим учителем, що навчає нас мудрості, любові до Батьківщини, до материнської мови, він навчає нас бути справедливими, гуманними, працьовитими, вчимося в нього примножувати славу України.

1-й учень.

 Дата 9 березня 1814 року пам'ятна в історії української літератури. Тоді, темної ночі, перед світанком, у селі Моринцях, на Звенигородщині, у хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгардта, блиснув єдиний на все село вогник: народилася нова панові кріпацька душа, а Україні - її Великий співець - Тарас Шевченко.

Хлопчик ріс кмітливим, допитливим і доброзичливим.

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т.Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик).
Хлопчик. Матусю, а правда,  що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синку, правда.
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, то свічечка її горить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові).

2-й учень. Безрадісним було дитинство Тараса. Тяжке кріпацьке життя. Був він і пастухом, і кухарчуком, і козачком, тобто слугою у пана.
3-й учень. Коли Тарас підріс, забрав його пан  як свого слугу козачком. Знущався над ним і над його талантом художника. Ось як згадує Т. Г. Шевченко про своє дитинство.
4-й учень.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло.
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога…

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні,

Молюся богу… і не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо,  і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло…
5-й учень. У 9 років Тарас залишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи. Коли хлопчику було 11, помер батько.

Дитинство Тараса було невеселим, кріпацька доля, рання смерть батьків, прислуга в пана-кріпосника Енгельгардта, злидні,знущання, голод. Та навіть терплячи велику нужду, юний Тарас був цілеспрямованим і бачив перед собою велику мету, до звершення якої потрібно було йти, не згинаючись долі, крізь роки страждань та поневірянь. В лихолітті не огрубіла душа Тараса, а навпаки – проймалася любов’ю та співчуттям до знедолених земляків. Це – чи не найбільша його наука, урок для всіх нас і для прийдешніх поколінь.

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилитися, -
Хоч з гори та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б, тяжко жити
І нема, де дітись.
В того доля ходить полем –
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зі мною зустрінуться –
Немов недобачать.
Багатого, губатого
Дівчина шанує;
Наді мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
1-й учень. Ще з дитинства Т. Г. Шевченка тягло до малювання. Крейдою чи вуглинкою змальовував усе, що бачив. Та саме тут пощастило Шевченкові - його талант до малювання помітили видатні художники.

2-й учень. Шевченко відчув полегшення тоді, коли потрапив до Петербурга, на той час – столиці Російської імперії, а зустріч з Іваном Сошенком, художником з України, була вирішальною – Тараса викупили з кріпацтва, оцінивши непересічні таланти молодої людини.

3-й учень. 22 квітня 1838 рік. Зі спогадів художника Сошенка: “Нараз до моєї кімнати через вікно плигає Тарас, мало мене не звалив з ніг, кидається мені на шию і гукає: “Воля!”
Шевченко. (швидкими кроками входить на сцену) Воля! Воля! Учусь малювати… нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога – велике щастя бути вільним. (Швидко виходить).
4-й учень. Це була вимріяна, виколисана думкою, вицілована мрією, крилата, як птаха, воля Тарасова!
Це були чи не найщасливіші часи в його житті. Поет навчається в в столичній Академії мистецтв, демонструє значні успіхи в малярстві, виходить у світ перший «Кобзар», створюється альбом «Живописна Україна».

( Демонстрація слайдів).

 Тарасу Григоровичу вдалося відвідати милу серцю Україну після довгого

проживання у Петербурзі.

Читець.

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї:

То одинокому мені

Здається – кращого немає

Нічого в бога, як Дніпро

Та наша славная країна…

Аж бачу, там тільки добро,

Де нас нема. В лиху годину,

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село…

У те, де мати повивала

Мене малого, і вночі

На свічку богу заробляла,

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину… добре, мамо,

Що ти зарання спать лягла,

А то б ти бога прокляла

За мій талан…

4-й учень

 В цей час Шевченко відвідує і таємні засідання Кирило-Мефодіївського товариства, де збиралися щирі патріоти України.

5-й учень. Його славні твори кликали до боротьби за волю. Мріяв поет про прекрасне майбутнє трудящого народу, але добре знав, що за все це треба боротися.
6-й учень. Повернувшись з України в Петербург, Шевченко носить у серці багато надій, задумів і мрій. Та поета заарештовують. Після кількох місяців слідства його відправляють в заслання у далеку Орську фортецю, де Шевченко пробув три роки. Там він побував у експедиції на Аральське море, та завжди знаходив час для писання, читання, малювання. Наступні сім років покарання поету було строго заборонено писати і малювати. Але поет пам’ятає про рідний край і сумує за Україною.

Читець.

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люди, що одпочинуть,

А я дивлюся… і серцем лину

В темний садочок на Україну.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і гай, і гори,

 На синє небо виходить зоря.

Ой зоре! Зоре! – і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Украйні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають?

Коли забули, бодай заснули,

Про мою доленьку щоб і не чули.

5-й учень
Та навіть у найтяжчих умовах Тарас Григорович не втрачав сили духу, не втрачав віри, не втрачав вільнолюбства, залишався стійким у своїй життєвій позиції. Саме про це свідчать рядки з його «Щоденника»: «Мені здається, що я і нині точнісінько такий самий, як і 10 літ назад. У моєму внутрішньому світі не змінилася ні єдина риса. Добре це чи погано? Добре…»

Читець

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи умру,

 І все з собою заберу –

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: - Молись.

Молися, сину, за Вкраїну

Його замучили колись. –

Мене однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденою, збудять…

Ох, не однаково мені.

7-й учень. У 1861 році на Україну страшним громом, чорною хмарою печалі прилетіла сумна звістка - у Петербурзі 10 березня перестало битися серце великого поета.

1-й учень. Тарас Шевченко мав багато уподобань. Володів, окрім української мови, ще польською та російською, вивчав французьку.
Він був чудовим художником, читав багато літературних творів, відвідував театр та оперу. Поте ми знаємо з вами, що його життєвий шлях був дуже важким. Із прожитих 47 літ він 24 роки був кріпаком, 10 років провів у засланні, у військовій муштрі, більше трьох років поет був під постійним наглядом поліції. І лише 9 років  він прожив вільною людиною. Все життя його – то важкий труд, де було так мало місця для щастя.

Читець

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани , і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим, тихим словом. 

Ведучий. Поховали Т. Г. Шевченка в Україні над Дніпром, поблизу Канева. Мрія поета про нове життя здійснилася. Ми шануємо пам'ять поета. Волею історії він ніби ототожнений з Україною, представляє нас, українців, народам світу. Він є нашою гордістю, честю і славою. І нам, дітям, потрібно знати його твори, його життя. Ми називаємо його Кобзарем. Так поет назвав книгу всього свого життя - "Кобзар". Пам'ять про Т. Г. Шевченка живе у серцях людських. Його іменем названі вулиці, театри, школи. Пам'ятники Шевченку стоять у багатьох містах України, у далекій Канаді, Угорщині, США, Франції, Парагваї, Росії, Білорусії.

Читець

Ми чуємо тебе, Кобзарю,
Крізь століття
І голос Твій нам душу окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю,
Крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.

Ведучий
Шевченко – це українець, рівних якому наша земля не мала, і не відомо, чи матиме в майбутньому.
Доля Тараса і доля України - невіддільні. Шевченко жив Україною, за неї страждав,  для неї гартував свою волю,  для її  пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово,  утверджуючи віковічне прагнення до волі.
Шануючи Кобзаря, вклоняємося до землі за його безсмертне слово, за леліяння рідної мови, за віру, за надію, що над Україною ще зійде світанкова щаслива зоря волі й добробуту, зоря свободи і розквіту.
Пошли нам, Боже, Шевченкового полум’яного духу, мудрості, віри у щасливе майбуття рідної України.
(Запалюється свічка)
Говорить учень
«Молитва» Д.Павличка
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо.
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Да святиться слова блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню.
 Да святиться між народами твоє ім’я. Амінь.

Пісня «Звіримо думи з Тарасом»